Сумська обл., м. Охтирка, вул. Сумська (Фрунзе),46 Тел.(факс): (05446)2-20-66
Охтирський коледж Сумського національного аграрного університету

ЯК БУТИ ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ РІДНИХ ІЗ ЗОНИ ВІЙСЬКОВОГО КОНФЛІКТУ

Із зони військового конфлікту чоловіки повертаються іншими. Побачене та пережите там вже ніколи не зітреться з їхньої пам’яті. «При поверненні, навіть у відпустку, емоції складно контролювати.

Важливішим за все, після зустрічі Героїв, потім прийняти їх такими як вони є: надломленими, із тріщинками і шрамами, з їх страхами і переживаннями. Звичайно, це буде важко, важко в рамках розуміння тієї норми, тієї нормальності до якої ми звикли в мирній ситуації. Але їх норма змінилась і ці зміни допомогли не тільки вижити, але й захистити нас. І коли в кафе від того, що лопнула повітряна кулька у вашої дитини, хтось із відвідувачів упаде під стіл, женіть від себе думки, що це щось ненормальне. Просто простягніть руку, щоб зручніше було піднятися, знайдіть слова підтримки та вдячності і приростіть кавою.

Для будь-якого солдата важливо, щоб суспільство визнало свою причетність до бойових дій, адже кожен з нас тримав зброю разом із цими солдатами, більше того цю зброю дали їм ми і ми відправили воювати (за цінності, ідеали, за краще життя). Прийнявши цю відповідальність на себе суспільство розділить тягар разом з бійцями і їм від того стане легше. Також важливим для оздоровлення учасників бойових дій стане подальше слідування тим цінностям, за які вони воювали, втрачали своє здоров’я та побратимів.

Учасникам бойових дій досить важко ділитися тим, що вони пережили. Але якщо вони діляться – то важливо вислухати, прийняти все, що вони розповідають, бо якщо цього не зробити, солдати починають відчувати себе чужими у суспільстві заради якого воювали. Наслідки цього відчуження можуть бути найсерйознішими, такими як алкоголь, наркотики, самоушкоджуюча поведінка, суїцид, участь у кримінальних угрупуваннях. У той же час солдат, що розповідає про свій, часто дуже особистий досвід, знову стає частиною суспільства. Одночасно він нагадує суспільству, що і воно несе відповідальність за його вчинки. Цю відповідальність прийняти нелегко, але зробити це необхідно для нормального соціального розвитку держави в період після військового конфлікту.

Чим більше бійці говорять про війну, тим більше шансів, що вони на цьому не зацикляться. Та це не значить, що ви маєте ходити слідом і постійно розпитувати. Та й на ваше питання «Як там?» ви побачите або повний ігнор, або в кращому випадку почуєте: «Там війна. Там убивають», а потім все одно ігнор. І це є нормальною реакцією, адже все що він робив на війні іде врозріз із тими цінностями, які були «до». І там в глибині душі іще іде війна між тим «було до» і що «є зараз». І ця внутрішня війна пожирає всі доступні ресурси. Тому, важливо починаючи розмову про ті події із своїм другом, сином, чоловіком, братом розпочати з більш ресурсних речей. Як от, наприклад: «Слухай, брате, я тут бачив, різні фотки в Інтернеті, що ви там і вареники ліпили. Розкажи про це, про ті часи, коли ставало тихо». А потім можна додати «Мабуть, у вас і якість смішні випадки бували, можеш пригадати?» Розпочавши розповіді про такі речі ваша близька людина отримає певний позитивний заряд від того, що інколи не все так і погано було, а потім сама почне розказувати і про більш жахливі речі. І ваша задача тоді просто слухати і підтримувати: «Так, це було жахливо», «Як тяжко», «Ти розказуєш, а в мене ком в горлі», «Я б сама злякалась», «Ух, зрадники» і т.п. Не вступайте в конфронтацію, навіть, якщо ви думаєте по іншому. Ваша задача зараз не добитися правди, а допомогти висловитися: «Справді? А він що?», «А ти що?» Важливим є і тілесний контакт: взяти за руку, покласти руку на плече, погладити волосся. І головне не лякатися сліз. Сльози – це очищення і полегкість.

Бажаєш стати студентом Охтирського коледжу СНАУ